Професія - миротворець
29 травня - Міжнародний день миротворців ООН
Гвардійці Академії про місію творити мир

Косово, Боснія, С’єрра-Леоне, Південний Судан, Ліберія, Конго, Кіпр… Об’єднують ці, такі різні континентально, за традиціями, менталітетом та соціальним устроєм країни, починаючи з 90-х років ХХ століття й до сьогодні - українські миротворці. Тисячі імен, тисячі доль, тисячі життів і одна мета – сприяти встановленню миру там, де згадка про мирне життя, інколи, прирівнюється до утопії. До Міжнародного дня миротворців ООН ми поспілкувалися з офіцерами Національної академії Національної гвардії України, які поділилися історіями зі своєї служби. Ці історії – віддзеркалення особистості гвардійців. У них так багато життєвого, щирого, справжнього, але про це дізнаєтеся згодом.


1

Стати частиною миротворчої місії

Починаючи з 2015 року, у миротворчих місіях взяли участь 5 офіцерів Академії Нацгвардії. Троє з яких проходили службу в якості спостерігачів цивільної поліції у Місії Організації Об’єднаних Націй у Південному Судані (UNMISS). Двоє стали частиною Місії Організації Об’єднаних Націй в Демократичній Республіці Конго (MONUSCO). Ми будемо акцентувати увагу на перших. Сьогодні, спостерігачів цивільної поліції в Республіку Південний Судан направляють 39 країн. Кожен представник перед отриманням статусу спостерігача повинен пройти непростий відбір у своїй країні. При цьому, з кожним роком відбір стає дедалі ретельнішим, а заліки складнішими, оскільки керівництво місії почало більше звертати увагу на якісний, а не кількісний склад спостерігачів. Підготовка українських миротворців здійснюється у Спеціальному миротворчому центрі, розташованому в селищі Віта Поштова, який діє при Національній академії внутрішніх справ. Попередньо з кандидатами проводиться тестування, під час якого українська сторона намагається ідентифікувати тих осіб, які дійсно зможуть взяти участь у заліках із залученням іноземного представника. Тих осіб, які пройшли тестування долучають до здачі двох заліків – з мовної компетенції та водіння. Особи, які вдало склали заліки, після підготовки всіх необхідних документів направляються на проходження миротворчої місії ООН, тривалістю у 2 роки із врахуванням відпустки.

2
Сергій Перетятько: «Зустрінемося в місії!»
Вісім років, які змінили життя

Наша розмова починається з телефонного дзвінка: «Вибачте, друг телефонував, він зараз проходить місію в Африці, - з усмішкою говорить наш герой, вимикаючи мобільний. – Ввечері зідзвонимося». Тема дружби під час служби в миротворчій місії заслуговує на окрему статтю, але найбільшу увагу слід звернути на особистості, які поклали безпеку власного життя в ім’я забезпечення миру в різних куточках світу. Одним із таких є старший викладач кафедри бойового та логістичного забезпечення оперативно-тактичного факультету підполковник Сергій Перетятько.

Якщо взяти життя гвардійця, то червоною міткою можна виокремити в ньому вісім років – саме стільки він у цілому провів у чотирьох миротворчих місіях. Перша місія, тоді ще старшого лейтенанта, розпочалася у 2007 році, а, як прийнято говорити у військовослужбовців, «крайня» вже в званні підполковника, у жовтні 2017-го. Під час першого виїзду Сергій Перетятько обіймав посаду командира поліцейської станції в одному з містечок Республіки Ліберія, а з 2017 по 2019 роки був призначений командиром українського національного персоналу міжнародної операції з підтримання миру та безпеки в Республіці Південний Судан. У підпорядкуванні командира тоді було до 30 українських військових та 5 цивільних із місцевого населення.

«Моїми основними обов’язками було оформлення дозвільних документів та надання консультацій працівникам ООН щодо їх отримання. Займався розробленням електронних продуктів, а саме веб-ресурсу для підтримки військовослужбовців, які виконували службу за межами нашої бази, а також сайту та бази даних для більш компетентного надання вже зазначених вище консультацій. Варто сказати, що там рівень інформатизації йде на 3-4 роки вперед, порівняно з українським, що значно полегшує службу військових. Крім цього, до обов’язків належав нагляд за дотриманням дисципліни серед працівників українського національного персоналу, участь у кадровій політиці, робота над внутрішнім документообігом, зокрема, звітування»
Сергій Перетятько
Сонце Джуби

Три миротворчі місії Сергія Перетятька проходили в Південному Судані. Чи стала ця країна близькою для офіцера – питання риторичне. З одного боку - новий досвід, вдосконалення мовних навичок, нові знайомства, управління персоналом, нова культура і традиції, а з іншого…
Столиця Південного Судану – місто Джуба, саме там підполковник проходив свою крайню миротворчу службу. Якщо вдатися до історії, то з 1956 року, відколи Південний Судан отримав незалежність від Єгипту, там не припиняються військові конфлікти, тож молодшим поколінням вже й не відомо як це жити в спокої. Це й вплинуло на агресивність місцевого населення та людське життя, яке за тривалий період конфлікту втратило свою цінність.


«Ті, хто вирішили взяти участь у миротворчій місії, повинні звикнути до контрастів. Саме вони несуть ключовий вплив на морально-психологічний стан, адаптацію до стресів, що приводять до пришвидшення духовної зрілості, - зазначив миротворець. - Відбиток залишає й неможливість спілкуватися з родиною. Звісно, відпусток ніхто не відміняв, але треба бути готовим до того, що, як мінімум, чотири місяці близьких ви не побачите».
Народ кожної країни відрізняється за своєю ментальністю, що впливає й на характер окремої людини як його частини. Повертаючись до теми контрастів Південного Судану, за спостереженнями Сергія Перетятька, наодинці та в натовпі одна й та сама людина може проявляти себе з різних боків. Як і дитина, яка тільки-но гралася іграшкою, аж раптом, несе в руках автомат.
Контрастами наповнена й природа. Чисте без відсутності вихлопних викидів повітря. Чисте, на перший погляд, джерело, ковток води з якого може стати серйозним збудником черевного тифу, тож воду п’ють виключно бутильовану. Сонце, яке спричиняє нестримну спеку, часто до 40 градусів тепла. Від його променів нікуди не сховаєшся, але спостерігати за сходом сонця о 7 годині ранку (оскільки Південний Судан знаходиться майже на екваторі) та його заходом о 19:00 вечора – незабутні емоції, коли від краси перехоплює подих.


Переоцінка миру
На власні очі побачивши негативні наслідки, які відбуваються з країною, де стався військовий конфлікт, Сергій Перетятько остаточно переоцінив значення миру. Те, що українці відчули у 2014 році, він зрозумів ще у 2007, коли вперше побачив реальні бойові дії у безконтрольній державі.
«Коли до 2014 року я знаходився в колі побратимів-миротворців, країни яких перебували в 90-х роках у військових конфліктах, то завжди пишався, що в Україні, за роки незалежності, не було жодного пострілу, звісно, зараз все змінилося, - поділився Сергій Олександрович. – Але на той момент мені дуже не подобалося, коли приїздив додому і помічав як люди бідкаються на повсякденні неприємності. Тоді я говорив, що вони не бачили проблем, адже справжні проблеми там, де людське життя нічого не вартує».
Миротворець – це теж професія
«Ця професія нічим не відрізняється від інших, тож має право на існування. Якщо людина добре знає іноземну мову, то отримує досвід міжнародної співпраці, а також вміння налагоджувати контакт з іншими націями», - наголосив підполковник.
Більшість з нас переконані, що в миротворчій діяльності мають право брати участь лише чоловіки. Сьогоднішні реалії далекі від наших переконань, адже 20% контингенту місії – жінки, тобто в кожній групі не менше п’яти осіб. До речі, комісар миротворчої місії у Південному Судані (еквівалент нашому Міністру внутрішніх справ) – жінка.
Питання ностальгії для миротворця – цілком зрозуміле явище: «Як би ви думали, коли у 2007 році я був командиром поліцейської станції, яка знаходилася за 10 метрів від Атлантичного океану, а поселення не перевищувало 1500 осіб. Як після цього без сліз дивитися на Чорне море? (усміхається)».

Сергій Перетятько має 20 років військової вислуги. На канві життя – багато побаченого, пережитого, відчутого, але ще не час підводити риску. Офіцер зізнається, що з початком кожної місії відчував радість, адже прибував туди, де було комфортно, незважаючи на побутові незручності, тож сподівається знову взяти участь. Цікаво, звідки в Сергія Перетятька такий потяг до нелегкої служби? Можливо, прикладом у миротворчій діяльності став його батько. Олександр Якович – військовослужбовець Збройних сил України, у свій час, брав участь у миротворчих операціях ООН в Косово, Боснії та С’єрра-Леоне. А можливо, це просто покликання, коли: «Зустрінемося в місії!» - не вислів, а погляд у майбутнє.

3
Ігор Товма: «У місії ми всі браття-миротворці»
Вдало налагоджена комунікація приводить до встановлення довіри

Заступник начальника мовного відділу - начальник відділення мовної підготовки підполковник Ігор Товма, після участі у двох миротворчих місіях, чітко окреслив позицію, що ціна миру – діалог, а все, що не підпадає в оптику цивілізованих суспільних стосунків – ніколи не приводить до позитивного розвитку.

У свою першу миротворчу місію до Республіки Південний Судан, перебуваючи на посаді начальника мовного центру Академії Нацгвардії, Ігор Миколайович поїхав у 2014 році. З другої миротворчої місії, яка також проходила в Південному Судані, офіцер повернувся не так уже давно – у лютому 2020 року. За 2 роки він обіймав декілька посад. Спочатку в якості поліцейського радника польового офісу м. Бентью, штат Юніті. А далі був призначений керівником групи підтримки кол-центру/підрозділу швидкого реагування Національної поліції Південного Судану Офісу реформ, взаємодії та зв'язків з населенням Головного штабу поліції ООН в Республіці Південний Судан. Миротворець наголосив, що основою побудови продуктивної роботи між персоналом було налагодження якісної комунікації, яка ретроспективно відображалася й у встановленні довіри з місцевим населенням.

Переді мною стояло багато завдань та обов’язків, але основні з них - надання всебічної підтримки кол-центру/підрозділу швидкого реагування Національної поліції Південного Судану, участь у розробці програм, організації та проведенні тренінгів для Національної поліції (у більше ніж 10 тренінгах взяли участь понад 400 офіцерів), вжиття заходів щодо покращення координації між Національною поліцією Південного Судану та відповідними компонентами Місії ООН, - зазначив офіцер. – За період проходження служби на посаді брав участь у роботі Комітету Місії ООН у Південному Судані щодо ідентифікації, вибору, затвердження, впровадження, моніторингу, запуску та оцінки проектів швидкого впливу. На той момент було визначено, ініційовано та затверджено 4 поліцейських проекти (будівництво двох поліцейських постів, однієї поліцейської станції та поліцейського аналітичного центру для кол-центру/підрозділу швидкого реагування Національної поліції Південного Судану
Ігор Товма
Щастя, коли не місце прикрашає людину, а людина місце

Необхідною умовою комфортного життя особистості, беручи до уваги, перш за все, психологічний рівень, є мікроклімат у колективі. Особливо важливими стосунки в колективі є під час служби в Місії ООН, адже за два роки військовослужбовець опиняється серед людей, яких можна з упевненістю назвати миротворчою родиною.
«Серед миротворчого контингенту була присутня неймовірна взаємодопомога, яка сприяла утворенню надійної атмосфери, де кожен відчував себе комфортно в тій справі, якою займався, а відтак і представляв країну на достойному рівні, - запевнив гвардієць. - Це той випадок, коли тобі не треба нічого просити, якщо колега побачить, що ти потребуєш допомоги, то допоможе без всіляких прохань».



Ігор Товма наголосив, що українських миротворців у Південному Судані відрізняли такі риси як працелюбство, порядність та дисциплінованість, тож мрією кожного керівника було мати в своєму Офісі саме українців. Згадав гвардієць й Сергія Перетятька, який виконував обов’язки командира контингенту, в якому Ігорю Товмі пощастило працювати під час проходження миротворчої місії ООН.

«Сергій Перетятько - людина, яка брала участь у формуванні прекрасного мікроклімату, що сприяв побудові дружніх взаємовідносин в колективі. Більше того, кожен миротворець вніс свою частину в формування дружньої атмосфери, яка залишила в моїй пам’яті тільки теплі спогади. Той яскравий випадок, коли не місце прикрашає людину, а людина місце, - розповів підполковник. - Я радий і водночас вдячний кожному, що ми гідно представили нашу країну, тож нам є що згадати і чим пишатися».



Головна місія – родина
«Коли в перший день приїхав до Південного Судану, на наступний думав, як би швидше повернутися додому», - поділився сокровенним Ігор Миколайович. Із питанням недостатнього спілкування з родиною стикається більшість миротворців, тож гвардієць не став виключенням. Він безмежно вдячний за турботу та підтримку, яка відчувалася навіть на іншому континенті, своїм батькам, коханій дружині Ірині, сину Георгію та донечці Анастасії.
«Ніколи не забуду, коли від’їздив зі своєї першої відпустки і син, якому тоді було 3 роки, не відпускав мене - це було найтяжчим випробуванням для мене як для люблячого батька. Схожа ситуація повторилася і з донечкою, але це вже було під час відпустки в другій місії, - пригадав офіцер. – Такі ситуації є прикладом того, що незважаючи на миротворчу місію ми не повинні забувати про родину, яка залишилася вдома - це головна місія людини».
Повернутися з переоцінкою оточуючого світу
Служба в миротворчій місії, у будь-якому випадку, вносить зміни в характер та світосприйняття людини. Для Ігора Товми чотири роки, які він у цілому провів у Південному Судані, надали можливість із більш точною ясністю сказати, що таке добре, а що погано.
«Варто пригадати як діти жують целофанові пакети, а іграшки роблять із бруду. Неможливо забути й житлово-побутові та санітарно-гігієнічні умови місцевого населення. У такі моменти ти невільно замислюєшся, що таке погано, - з нотами смутку відповів миротворець. – У цьому й увесь Південний Судан, у якому деякі живуть добре, навіть краще ніж добре, а деякі погано, навіть гірше ніж погано».
Повертаючись до сьогодення, варто зазначити, оскільки Ігор Товма працює в мовному відділі Академії Нацгвардії, має можливість передавати набутий досвід як молодшим колегам, так і офіцерам, які проходять інтенсивні курси із вивчення іноземних мов. Здавалося б, життя вже набуло усталеного офіцерського ритму, але інколи в ньому з’являються спогади, які вогником щирості зігрівають душу.

«Служба в миротворчій місії - це неймовірна можливість для розвитку та самовдосконалення. А ще я переконався, що в місії ми всі браття-миротворці. Дякую миротворчій місії ООН за цей безцінний життєвий досвід та можливість зустріти гарних людей, справжніх професіоналів своєї справи».

4
Пам’ятати героїв
Пам’ять – основа духовної сталості людини, її щит перед швидкоплинним часом, її орієнтир до пізнання життєвої істини. Пам’ятати тих, кого вже немає поруч – святий обов’язок кожної свідомої особистості. Пам’ятати військовослужбовців, які не повернулися з війни - справа духовної честі.
В ім’я перемоги миру поклав своє життя й випускник Академії Нацгвардії старший лейтенант Ігор Киналь. Його історія – маленький уривок з трагічним фіналом, але вогник пам’яті горить і далі, бо герої не вмирають. До Косово офіцер вирушив у 2006 році. Від 14 грудня 2007 року перебував на посаді заступника командира оперативного взводу Спеціального миротворчого підрозділу МВС України в міжнародній операції ООН з підтримки миру і безпеки в Косово. Вранці, 17 березня 2008 року, під час проведення спеціальної операції по звільненню захопленої території та приміщення суду в північній частині м. Мітровіца, відбулося зіткнення та збройне протистояння між противниками факту проголошення незалежності Косово та поліцейськими силами ООН. Того дня протестуючі обстріляли будинок поліцейської станції та закидали територію гранатами. Було поранено 21 працівника Спеціального миротворчого підрозділу МВС України в Косово. Ігор Киналь помер від численних осколкових поранень після проведеної хірургічної операції. 11 квітня 2008 року за мужність і самовіддані дії, виявлені під час виконання спеціального завдання у міжнародній миротворчій операції в Косово, офіцер був нагороджений орденом «За мужність» III ст. (посмертно).

Як готують миротворців в Академії
Відділ міжнародних зв'язків, інформації і комунікації НА НГУ

This site was made on Tilda — a website builder that helps to create a website without any code
Create a website